Головний державний інспектор відділу з питань експертизи умов праці Управління Держпраці в області Наталія Пащенко провела семінар у ТОВ «Неосіті Груп», де надала роз’яснення щодо порядку оплати часу простою.

 Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб.

За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

Час простою з вини працівника не оплачується.

Час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) у випадках призупинення робіт із причин відсутності матеріально-технічного забезпечення виробництва, незабезпечення технологічною документацією, несправності устаткування, простою з інших причин, не пов'язаних з виною працівника.

Як простій можуть бути кваліфіковані тільки такі випадки, коли працівник приходить на роботу, але не працює із зазначених вище причин. Якщо працівник через простій самовільно не приходить на роботу чи іде з роботи, він не може вимагати оплати такого часу згідно з частиною першою ст. 113 КЗпП України, хоча б йому було попередньо відомо про неминучість простою. При наданні в таких випадках працівникові відпустки без збереження заробітної плати за погодженням між сторонами трудового договору застосування частини першої ст. 113 КЗпП України, було б недопустимим. Оскільки така угода суперечить законодавству про працю, власник повинен нести встановлену відповідальність за допущене порушення.

Статтею 113 КЗпП України встановлено мінімальний розмір оплати часу простою. Він становить дві третини тарифної ставки встановленого працівникові розряду або посадового окладу. Підприємство вправі в колективному договорі встановлювати вищий розмір оплати часу простою (ст. 15 Закону України "Про оплату праці").

Простій, викликаний зупиненням експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва чи обладнання органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці підлягає оплаті у розмірі середньої заробітної плати (частина шоста ст. 6 Закону "Про охорону праці").

Особи, праця яких оплачується почасово, на відміну від працівників-відрядників, не зацікавлені в належному оформленні часу простою, оскільки за час простою їм виплачується лише частина тарифної ставки, а неоформлений простій враховується як час праці, який оплачується за повною тарифною ставкою (окладом). Однак, усі працівники зобов'язані попереджати власника, або уповноважений ним орган про початок простою. Невиконання працівниками цього обов'язку є дисциплінарним проступком, за вчинення якого працівник може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності. Але це не може бути підставою для притягнення працівника до матеріальної відповідальності, для відмови власника або уповноваженого ним органу оплатити час простою, оскільки обов'язок провести таку оплату не залежить від виконання працівником обов'язку попередити власника.