Питання: Які є механізми корумпованих відносин?

  Відповідь надає головний спеціаліст з питань протидії корупції Управління Держпраці у Кіровоградській області Ангеліна Мусієнко.

   Механізм корупції може передбачати два варіанти корумпованої поведінки, за яких в одно­му випадку має місце взаємодія двох суб’єктів, кожен з яких за допомогою встановлення корупційного зв’язку прагне задовольнити свої інтереси (в окре­мих випадках - інтереси тільки однієї сторони корумпова­них відносин, інтереси іншої сторони з точки зору правової оцінки вчиненого можуть, так би мовити, не проглядатися), в іншому - корумпована діяльність зводиться до дій лише однієї особи (корупціонера), яка самостійно (без взаємодії з іншим суб’єктом) задовольняє свій особистий інтерес чи інтерес іншої особи (осіб) за допомогою використання наданої їй влади чи посадових повноважень.

  Перший з них, який ґрунтується на принципі «ти мені - я тобі», у свою чергу також може характеризуватися дво­ма ситуаціями:

  1. Взаємодія суб’єктів корупційних відносин здійсню­ється на матеріальній основі, коли суб’єкт, наділений влад­ними (службовими) повноваженнями, за матеріальну вина­городу вчиняє на користь особи, яка надає цю винагороду, певні дії з використанням наданої йому влади чи посадових повноважень або утримується від вчинення певних дій, які він міг чи зобов’язаний був у даній ситуації вчинити з ви­користанням влади чи посадових повноважень. У такому випадку - це класичний прояв корупції - з підкупом-продажністю особи, уповноваженої на вико­нання функцій держави. Предметом купівлі-продажу ви­ступає влада (службові повноваження), а засобом розрахун­ку - винагорода матеріального характеру. У більшості ви­падків (коли «продавцем» влади виступає посадова особа) юридичною мовою це називається хабарництвом - даван­ням-одержанням хабара. Саме з таким проявом корупції пов’язане типове розуміння цього явища і механізму ко­румпованих відносин. При такого роду корупції, умовно кажучи, відбувається обмін влади на власність, на матері­альні цінності, на послуги матеріального характеру.

  2. Взаємодія суб’єктів корупційних відносин здійсню­ється на вигідних для обох сторін умовах, які не обумовлю­ються безпосередньою матеріальною винагородою. Йдеть­ся також про свого роду підкуп, який відрізняється від попереднього характером розрахунку: предметом купівлі-продажу у цьому випадку виступає також влада (службові повноваження), однак засобом розрахунку - винагорода нематеріального характеру. Ця особливість суттєво розши­рює правові рамки корупції, не дозволяючи зводити її у правовому розумінні лише до хабарництва. Водночас, вона не змінює суті вчиненого і не зменшує характеру його су­спільної небезпеки. Адже для держави і суспільства в прин­ципі не суть важливо, яку винагороду одержує носій влад­них (службових) повноважень за свою продажність, що, зокрема, підтверджується тим, що об’єктом одержання ха­бара традиційно визнається не принцип оплати праці служ­бовців, а авторитет і престиж влади. Принципово важливим є те, що, по-перше, особа, уповноважена на виконання функ­цій держави, продається, а, по-друге, у такому випадку корумпована особа починає служити не державі та суспіль­ству, а тому, хто його «купив» за неофіційну матеріальну винагороду чи за будь-яку іншу вигоду. Важливо, що в ре­зультаті таких дій, як вже зазначалось вище, відбувається «пошкодження» системи управління, «продаж влади».

  Теоретично можлива і третя ситуація взаємодії суб’єктів корупційних відносин, коли посадова особа шляхом непра­вомірного використання владних повноважень задовольняє чийсь особистий чи груповий інтерес третіх осіб, не отри­муючи за це нічого для себе особисто. У такій ситуації, яка виходить за рамки принципу «ти мені - я тобі», ми маємо справу з так званим «корупціонером-альтруїстом». На прак­тиці така ситуація малоймовірна, хоча повністю виключити її все ж не можна. Ця ситуація не охоплює випадків, коли не встановлено істинного особистого інтересу носія влад­них повноважень, який зловживав ними в інтересах третіх осіб. Не встановлення такого інтересу ще не означає його відсутність. Йдеться про зловживання особою, уповнова­женою на виконання функцій держави, владою чи посадо­вими повноваженнями саме за відсутності прагнення задо­вольнити свій особистий (корисливий чи будь-який інший) інтерес, коли задоволення інтересу третіх осіб є засобом задоволення (щонайменше розрахунок на це) особистого інтересу носія владних (службових) повноважень. Може бути і «альтруїзм» навпаки, коли особа задовольняє приват­ний інтерес особи, уповноваженої на виконання функцій держави (надає їй будь-які послуги, у тому числі матері­ального характеру), не очікуючи відповідної взаємності. Однак такі випадки можуть бути віднесені до корупції лише за умови, що особа, уповноважена на вико­нання функцій держави, яка отримує винагороду чи послу­ги, усвідомлює, що факт надання таких винагород чи по­слуг безпосередньо пов’язані з її офіційним статусом. Зок­рема, це стосується випадків одержання такою особою не­законної винагороди не за виконання чи невиконання будь-яких конкретних дій, а за добре ставлення, заступництво, потурання тощо.

  Другий варіант корумпованої поведінки, як вже зазна­чалось вище, полягає у тому, що суб’єкт корупції задоволь­няє свій особистий інтерес чи інтерес іншої особи (осіб) за допомогою використання наданої їй влади чи посадових повноважень без взаємодії з іншими особами (взаємо­дія можлива лише в рамках співучасті у вчиненні зло­чину).

  Обидва ж варіанти об’єднує те, що як у першому, так і в другому випадках, суб’єкт корупційних діянь задовольняє свій особистий інтерес чи інтерес третіх осіб за допомогою неправомірного використання офіційно наданих йому вла­ди або посадових (службових) повноважень.

  Обидва зазначені варіанти об’єднує також те, що неза­конне використання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, свого статусу чи можливостей, які з ньо­го випливають, з метою одержання особистої вигоди чи в інтересах інших осіб, створює не обґрунтований пріоритет інтересів одних осіб перед іншими. Поява такої нічим не аргументованої переваги і є початковий показник корумпованої поведінки поса­дової особи, яка її допустила. Необґрунтованість такого пріоритету полягає в тому, що особа набуває його виключ­но за рахунок неправомірного використання наданої їй влади чи посадових (службових) повноважень. Офіційні повноваження використовуються не за призначенням - в інтересах суспільства і держави, а в приватних (особистих, третіх осіб, групових тощо) інтересах.