Успішність будь-якої держави в сучасних умовах визначається розумінням актуальності ролі людського ресурсу, здатністю держави створювати цілісну систему роботи з кадрами службовців, своєчасно та професійно їх відбирати, готувати, залучати до управлінської діяльності з адекватною оцінкою їх діяльності, стимулювати, коригувати їх професійний та психологічний стан, заохочувати до підвищення професійної майстерності. Тому підтвердженням головної ролі людського фактора в державних управлінських структурах є увага до соціально-гуманітарних аспектів стабільного розвитку суспільства у світовому досвіді побудови ефективної системи державного управління.

 Діяльність державного службовця, яка належить до сфери «людина - людина», через перенасиченість її стресогенними факторами вимагає потужних резервів самовпорядкування і саме тому вона належить до найбільш напружених в емоційному плані видів праці.

За визначенням Всесвітної організації охорони здоров'я (2001), синдром професійного вигорання (burnout syndrome) — це стан фізичного, емоційного або мотиваційного виснаження, що характеризується порушенням продуктивності роботи та втомою, підвищенням схильності до соматичних захворювань, а також вживанням алкоголю чи інших психоактивних речовин з метою отримання тимчасового полегшення, що має тенденцію до розвитку фізіологічної залежності.

На сьогоднішній день синдром вигорання розглядається як довготривала стресова реакція, яка виникає як наслідок дії на людину хронічних професійних стресів середньої інтенсивності.

Ознаки синдрому професійного вигорання для державного службовця, професіонала, який працює з людьми такі:

1. Зовнішні прояви професійного вигорання (те, що можуть бачити спiвробiтники та/або клієнти, партнери, знаходячись поруч з людиною, яка вже страждає на синдром професійного вигорання):

• · психоемоційне виснаження, майже абсолютне вичерпування психологічних, емоційних, енергетичних ресурсів, що сприймається як фізична і психологічна втома;
  • · негативне ставлення до своєї роботи;

 · недбалість у виконанні професійних обов’язків;

• · зниження коефiцiєнта корисної діяльності;

 · зниження рівня професійної мотивації практично до нуля;

• · дегуманізація у формі чим раз більшого негативізму як до клієнтів, так і до співпрацівників, холодне та більш байдуже ставлення до людей, ознаки роздратованості стосовно клієнтів, колег, партнерів;
• · особистісне віддалення, зменшення контакту з оточенням в будь-який спосіб.

Внутрішні прояви професійного вигорання (те, що відчуває сама людина):

• · виснаження, відчуття небажання іти на роботу, прагнення якомога швидшого закінчення робочого дня;
• · зниження інтересу до власної кар’єри, втрата інтересу до роботи;
• · байдужість до оцінки здійснюваної професійної діяльності, результатів роботи;
• · під час взаємодії з клієнтом і партнерами позиція відсторонення, відсутність позиції задіяності, орієнтації на вирішення проблеми клієнта;
• нездатність і небажання вдаватися до суб’єкт-суб’єктних стосунків, застосування виключно суб’єкт-об’єктного стилю спілкування;
• відчуття постійної втоми;
  • відчуття розгубленості, часом відчуття непрогнозованості, непідконтрольності ситуації, втрата орієнтирів, перспектив;
  • відчуття власної професійної нездатності, незадоволеності роботою;
  • деперсоналізація (цинізм);
  • психосоматичні ускладнення; безпричинні головні болі, сонливість, дратівливість, загальна астенізація;
  • збільшення прийому психостимуляторів (тютюн, кава, алкоголь, ліки);
  • зменшення апетиту або переїдання;
  • занижена самооцінка;
  • наростання агресивності, агресивних почуттів та переживань (гнів, роздратування, напруження);
    • наростання пасивності, апатії (песимізм, почуття безнадії);
    • почуття провини;
    • різке погіршення якості життя, розвиток невротичних розладів і психосоматичних захворювань.

Групи ризику виникнення синдрому професійного вигорання серед державних службовців становлять працівники, які:

• · недавно приступили до роботи і ще недостатньо адаптувалися до своїх службових обов’язків, колективу, корпоративної культури;
• · досить довго працюють, у яких виникли вже стереотипи сприйняття і поведінки, виконання завдань;
• · мають низький рівень професійної компетентності;
• · перфекціоністи і “трудоголіки”;
• · мають високий рівень таких психологічних властивостей: невротизму, тривожності, конфліктності і низький рівень самооцінки, самоефективності;
• · мають постійні проблеми за межами роботи (здоров’я, сім’я тощо).

Способи подолання стресу:   

• активна взаємодія зі стресором або вплив на саму проблему;
• зміна погляду на проблему, зміна ставлення до неї або інша інтерпретація проблеми;
• приймання проблеми і зменшення фізичного ефекту від породжуваного нею стресу;
  • комплексні способи, що поєднують в собі все перераховане вище.

Крім того, постійно розвивайте свої здібності, які є основою самоменеджменту: до самопізнання, самовизначення, самоорганізації, самореалізації, самодіяльності, самоконтролю, само оцінювання, самомотивування, саморозвитку.