Роз’ясненнянадає головнийспеціаліст з питань запобігання та виявлення корупції Управліня Держпраці в області Ангеліна Мусієнко. Стаття 43 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 №1700 (далі –Закон «Про запобігання корупції») встановлює обов’язок  для осіб, що підпадають під дію Закону «Про запобігання корупції» щодо нерозголошення і невикористання в інший спосіб конфіденційної та іншої інформації з обмеженим доступом, що стала їм відома у зв’язку з виконанням своїх службових повноважень та професійних обов’язків, крім випадків, встановлених Законом.

 Відповідно до статей 1, 20, 21, 30 Закону України «Про інформацію» інформація – це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному виді.

За порядком доступу інформація поділяється:

на відкриту інформацію;

на інформацію з обмеженим доступом.

Відкритою вважається вся інформація, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Відомості, які не можуть бути віднесені до інформації з обмеженим доступом, невичерпним чином перераховані в ч. 4 ст. 21 Закону «Про інформацію», а саме:

стан довкілля;

якість харчових продуктів і предметів побуту;

аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян;

інша інформація, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідна інформація).

Інформація з обмеженим доступом поділяється на:

конфіденційну;

таємну;

службову.

Конфіденційною є інформація про фізичну особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані), а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень. Розпорядники конфіденційної інформації, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди – лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю. Розголошення такої інформації може завдати шкоди особі, суспільству і державі.

Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі. Наведемо деякі приклади таких відомостей.

До службової може належати така інформація:

         - що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;

- зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці. Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «Дляслужбового користування».

Законом України «Про доступ до публічної інформації» встановлено, що не може бути обмежено доступ до інформації про:

розпорядження бюджетними коштами;

володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у т. ч. до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно;

відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону «Про запобігання корупції» (крім відомостей, зазначених в абз. 4 ч. 1 ст. 47 цього Закону).

Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень (ч. 2 ст. 5 Закону «Про захист персональних даних»).

Розголошення інформації означає, що особа, якій інформація стала відома у зв’язку з виконанням своїх службових повноважень та професійних обов’язків, передає її стороннім особам, ознайомлює з нею таких осіб або своєю поведінкою створює умови, які надають можливість стороннім особам ознайомитися з відомостями.

Способи розголошення інформації:

усно,

письмово, із застосуванням засобів зв’язку,

повідомлення у ЗМІ,

наукових статтях,

шляхом умисного створення умов для ознайомлення з відповідними документами або предметами тощо.

У будь-якому разі для констатації того, що розголошення інформації сталося, необхідно встановити, що інформація була доведена до відома хоча б однієї сторонньої особи та була сприйнята нею.

При застосуванні ст. 43 Закону «Про запобігання корупції», слід враховувати, серед іншого, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і громадськість має знати цю інформацію.

Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка:

свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України;

забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов’язків;

свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо (ст. 29 Закону «Про інформацію»).

Використання інформації – це її застосування у господарській чи іншій діяльності для отримання вигоди чи переваги, у т. ч. шляхом розповсюдження, збуту, а також інші дії, які особа вчиняє за допомогою відповідної інформації або користуючись фактом наявності в неї такої інформації (зокрема, її продаж, обмін на іншу інформацію, висунення майнових або інших вимог до власника таємниці за повернення або нерозголошення відповідних відомостей, підрив ділової репутації конкурента).

Державним службовцям та посадовим особам місцевого самоврядування забороняється розголошувати персональні дані фізичних осіб, конфіденційну та іншу інформацію з обмеженим доступом, режим якої встановлено законами «Про державну таємницю», «Про інформацію», «Про захист персональних даних» і «Про доступ до публічної інформації», що стала їм відома у зв’язку з виконанням посадових обов’язків.

Якщо державним службовцям чи посадовим особам місцевого самоврядування стало відомо про загрозу чи факти неправомірного поширення інформації з обмеженим доступом, то вони повинні негайно повідомити про це безпосереднього керівника.

Працівник зобов’язаний:

дотримуватися комерційної та службової таємниць;

неухильно виконувати встановлені законодавством вимоги щодо використання інформації, отриманої під час виконання ним службових обов’язків;

не розголошувати інформацію з обмеженим доступом, яка була отримана при виконанні своїх службових обов’язків;

не поширювати інформацію про особисте та сімейне життя, місце проживання та телефони фізичних осіб, у т. ч. співробітників або інших державних службовців, без їх дозволу, крім випадків, передбачених Конституцією України;

забезпечувати неухильне дотримання вимог Закону «Про захист персональних даних».

 Заслуговує на увагу ще одна вимога Закону «Про запобігання корупції», яка встановлює обмеження особам, які звільнилися. А саме, після припинення діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування цим особам заборонено розголошувати або використовувати в інший спосіб у своїх інтересах інформацію, яка стала їм відома у зв’язку з виконанням службових повноважень, крім випадків, встановлених законом.

Яка встановлена відповідальність?

Відповідно до статті 65 Закону «Про запобігання корупції» особи, зазначені в частині першій статті 3 Закону, за вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень у встановленому законом порядку притягуються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності.

Незаконне розголошення або використання в інший спосіб особою у своїх інтересах інформації, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових повноважень, визнається адміністративним проступком (ст. 172-8 КУпАП) та  тягне за собою накладення штрафу від ста до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Адміністративні стягнення за вчинення правопорушень, передбачених статтею 172-8 КУпАП може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення.