Головний державний інспектор відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці в області  Людмила Філоненко провела семінар у ТОВ «Світловодський завод адсорбентів» щодо особливості праці вагітних жінок та жінок, які мають дітей.

 Кодексом законів про працю України визначено, що вагітна жінка і жінка, яка має дитину віком до чотирнадцяти років має право вимагати від роботодавця встановлення їй неповного робочого дня (тобто кількість відпрацьованих нею годин протягом робочого дня буде меншою, ніж в інших працівників) або неповного робочого тижня (тобто працювати не п’ять-шість днів на тиждень, а менше), і роботодавець зобов’язаний таке прохання задовільнити.

Статтею 176 КЗпП України забороняється залучати вагітних і жінок, які мають дітей до трьох років до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також направляти їх у відрядження.

У випадку, якщо вагітні жінки відчувають, що не можуть належним чином впоратись із своїми трудовими обов’язками, вони можуть звернутись до роботодавця з проханням знизити їм норми виробітку (або норми обслуговування) чи перевести їх на легшу роботу.

При переведенні на легшу роботу зберігається середній заробіток за попередньою роботою. При цьому необхідно надати відповідний медичний висновок, який підтверджує вагітність і неможливість виконання попередньої роботи. До того часу, поки роботодавець не вирішить питання про надання вагітній іншої роботи, вона повинна бути звільнена від виконуваної нею роботи і всі пропущені внаслідок цього робочі дні повинні бути оплачені в розмірі середнього заробітку.

Жінки, які мають дітей віком до трьох років, в разі неможливості виконання попередньої роботи, також мають право вимагати перевести їх на іншу роботу до досягнення дитиною віку трьох років. При цьому зберігається їх середній заробіток за попередньою роботою.

На підставі медичного висновку (листка непрацездатності) жінкам надається оплачувана відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів – 70) календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів.

Таким чином, в сумі виходить 126 календарних днів (або 140 відповідно) і надається ця відпустка сумарно, тобто строк післяпологової відпустки коригується залежно від того, скільки фактично днів жінка використала до пологів. Адже точну дату народження дитини передбачити неможливо, тому якщо до пологів, наприклад, жінка використала 65 днів, то після пологів відпустка становитиме відповідно 61 день. Дана відпустка оплачується в розмірі середньої заробітної плати.

За бажанням жінки їй надається також відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, що повинно бути підтверджено медичним висновком, така відпустка може бути продовжена до досягнення дитиною шестирічного віку.

Важливо, що право на таку відпустку має не тільки матір, а також і батько дитини, бабуся, дідусь чи інші родичі, які фактично доглядають за дитиною. При цьому, дані особи можуть у будь-який час перервати дану відпустку і достроково вийти на роботу, і можуть потім знову піти у таку відпустку. У період перебування названих осіб у відпустці вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома.

Також за бажанням жінки до відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами роботодавець зобов’язаний приєднати щорічні, основну і додаткову відпустки незалежно від тривалості її роботи в організації в поточному робочому році. Тобто, у щорічну відпустку Ви можете піти безпосередньо до або після відпустки по вагітності і пологах.

Жінкам, що мають дітей віком до півтора року, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, надаються також додаткові перерви для годування дитини. Надаються вони не рідше ніж через три години і їх тривалість повинна становити не менше тридцяти хвилин кожна, а в разі наявності двох і більше грудних дітей – не менше години. При цьому такі перерви включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком.

Найбільш важливими є гарантії щодо прийняття на роботу і заборони звільнення:

по-перше, законом заборонено відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років;

по-друге, закон забороняє звільняти вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років з ініціативи роботодавця. Єдиний виняток становить випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли таке звільнення допускається, однак роботодавець обов’язково повинен працевлаштувати таку жінку, на іншому підприємстві відповідно до її кваліфікації.

Таким чином, якщо роботодавець всупереч вказаній нормі звільнить жінку, наприклад, за прогул чи за порушення трудової дисципліни, то вона зможе поновитись на роботі через суд і отримати виплату середнього заробітку за весь час з моменту незаконного звільнення до моменту винесення рішення.

У разі якщо вагітна жінка або жінка, яка має дитину віком до трьох років підлягає звільненню після закінчення строкового трудового договору, то роботодавець також зобов’язаний її працевлаштувати на цьому або на іншому підприємстві. До моменту поки вирішиться питання працевлаштування таким жінками повинні виплачувати середню заробітну плату, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Кодекс законів про працю України забороняє звільняти з ініціативи роботодавця жінок таких категорій:

вагітні жінки;

жінки, які мають дітей віком до трьох років;

жінки, які мають дітей віком до шести років (у разі, якщо дитина відповідно до медичного висновку потребує домашнього догляду);

одинокі матері за наявності дитини віком до чотирнадцяти років;

одинокі матері за наявності дитини-інваліда.

Таким чином, заборона звільняти жінок названих категорій з ініціативи роботодавця є абсолютною.

Якщо жінку звільнили і роботодавець не виконав свого обов’язку з працевлаштування, то звільнення вважається таким, що проведене із порушенням встановленого законом порядку, і така жінка може звернутися до суду за захистом своїх прав. У разі якщо ліквідаційна процедура ще не закінчена, то жінка підлягає поновленню на роботі із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з моменту звільнення до моменту ухвалення рішення). Якщо поновити на роботі неможливо (коли підприємство вже ліквідоване), то жінка вважається звільненою у зв’язку з ліквідацією підприємства (п.1 ст. 40 КЗпП), однак суд зобов’яже власника таки виплатити жінці заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Згадані категорії жінок наділені ще однією гарантією: у випадку їх звільнення після закінчення строкового трудового договору роботодавець також повинен їх працевлаштувати. Оскільки звільнення з цієї підстави не вважається таким, що здійснене з ініціативи роботодавця, то таку жінку звільнити можна, якщо закінчився строк дії трудового договору. Однак, роботодавець повинен протягом трьох місяців запропонувати їй іншу роботу на цьому або на іншому підприємстві, яку вона може виконувати. При цьому якщо жінка відмовилась від запропонованої роботи з поважних причин (наприклад, за станом здоров’я), то обов’язок по працевлаштуванню вважається невиконаним.

До моменту поки вирішиться питання працевлаштування таким жінками повинні виплачувати середню заробітну плату, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору. При цьому, вони можуть перебувати вдома, або виконувати попередню роботу, чи за їх згодою – іншу роботу.

Якщо жінку звільнено і не вирішено питання про працевлаштування, то, у разі звернення до суду, власника зобов’яжуть виконати вимоги закону і надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця.