Головний державний інспектор відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно – правових актів Управління Держпраці в області Сергій Терещенко провів інформаційно –консультативну зустріч у ТОВ «Українське біоджерело».

 Державний інспектор розповів працівникам підприємства про вимоги законодавства в частині дотримання порядку оформлення трудових відносин, індексації зарплати та про право працівників на відпочинок, а саме на щорічні та додаткові відпустки.

Сергій Терещенко зазначив, що щорічні відпустки бувають основні й додаткові. Право працівників на відпочинок наданням їм щорічної оплачуваної відпустки законодавчо гарантовано статтею 45 Конституції України. Тривалість і порядок надання щорічних відпусток установлено Кодексом законів про працю України та Законом України «Про відпустки».                                               Згідно зі статтею 2 Закону України «Про відпустки» щорічною оплачуваною відпусткою мають право скористатися громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями (далі — підприємство) будь-якої форми власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

У період перебування працівника у щорічній відпустці він звільняється від виконання обов’язків за трудовим договором. Цей час працівник витрачає на відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, на виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, усебічного розвитку, тобто на відпочинок. На період щорічної відпустки за працівником гарантовано зберігатиметься місце роботи (посада) та заробітна плата. Під час перебування працівника у щорічній відпустці заборонено його звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадку повної ліквідації підприємства.

Статтею 11 Закону України «Про відпустки» та статтею 80 КЗпП заборонено не надавати працівникам щорічні відпустки повної тривалості протягом двох років поспіль, а також не надавати їх протягом робочого року особам віком до 18 років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці. Ненадання щорічних відпусток у вказані терміни є грубим порушенням законодавства про працю,

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про відпустки» щорічні відпустки бувають основні й додаткові.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про відпустки» щорічні додаткові відпустки надаються працівникам:

• за роботу із шкідливими і важкими умовами праці;
• за особливий характер праці.

Крім того, бувають інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Порядок надання щорічних додаткових відпусток регламентується статтями 7 і 8 Закону України «Про відпустки».

Окремо державний інспектор зупинився на відпустці, передбаченій статтею 19 Закону України «Про відпустки» — додатковій відпустці працівникам, які мають дітей. Стаття 4 Закону відносить таку відпустку до соціальної, проте оплачує її роботодавець, а працівники використовують її, приєднуючи до щорічної основної відпустки. Згідно зі статтею 19 Закону соціальна відпустка надається жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батькові, який виховує дитину без матері (зокрема, й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, чи одному із прийомних батьків.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про відпустки» до стажу роботи, який дає право працівникові на щорічну основну відпустку, зараховується час:

• фактичної роботи (зокрема, на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;
• коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) і заробітна плата повністю або частково (зокрема, час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу);
• коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
• коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 Закону № 504, за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), — до досягнення дитиною 16 років;
• навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів;
• навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв’язку із змінами в організації виробництва та праці, зокрема з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників.

Крім того, зараховуються інші періоди роботи, передбачені законодавством.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про відпустки» до стажу роботи, який дає право працівникові на щорічну додаткову відпустку, зараховується час:

• фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників цього виробництва, цеху, професії або посади;
• щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;
• роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

Для працівника, переведеного на роботу на інше підприємство, який на попередньому місці роботи не використав щорічні основну та додаткові відпустки (повністю або частково) і не одержав за них грошову компенсацію, до стажу його роботи за новим місцем роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховуватиметься час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про відпустки» тривалість відпусток працівників визначається не лише Законом України «Про відпустки», а й іншими законами й нормативно-правовими актами України (здебільшого це нормативно-правові акти, які регламентують діяльність працівників окремих професій). Тривалість відпусток розраховується в календарних днях попри режим та графік роботи працівника.

Святкові й неробочі дні, визначені статтею 73 КЗпП України, не враховуються у тривалість відпусток (ст. 78-1 КЗпП України). Не враховуються до щорічної відпустки дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку (тобто листком непрацездатності), а також дні відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами (ст. 78 КЗпП України).

Згідно зі статтею 75 КЗпП України та статтею 6 Закону України «Про відпустки» для переважної більшості працівників мінімальна тривалість щорічної основної відпустки становить 24календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору з працівником. Це не залежить від того, чи є місце роботи працівника основним, чи таким, де він працює за сумісництвом, а також не залежить від того, зайнятий такий працівник повний робочий день чи працює скорочений робочий день.

Разом з тим, статтею 6 Закону України «Про відпустки» деяким категоріям працівників установлено більшу тривалість щорічних основних відпусток. Скажімо, інвалідам І і ІІ груп мінімальна тривалість щорічної основної відпустки має становити 30 календарних днів, інвалідам ІІІ групи — 26 календарних днів, особам віком до 18 років — 31 календарний день. Для працівників окремих професій тривалість щорічної основної відпустки встановлюється спеціальними актами законодавства. Наприклад: державним службовцям — 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки (ст. 35 Закону України «Про державну службу» ), суддям — 30 робочих днів (ст. 130 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), тощо. Проте в будь-якому разі тривалість відпустки таких працівників не може бути меншою ніж 24 календарних дні.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про відпустки» загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток працівника не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, — 69 календарних днів.

Щорічні додаткові відпустки працівникам можуть надаватися одночасно з основною відпусткою або окремо від неї. Конкретна тривалість щорічних додаткових відпусток за роботу із шкідливими і важкими умовами праці на підприємстві встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах (ст. 7 Закону України «Про відпустки»). Така відпустка надається працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних із негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів за Списком виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року № 1290 (далі — Список № 1).

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про відпустки» щорічна додаткова відпустка за особливий характер працінадається окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я за Списком виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року № 1290 (далі — Список № 2).

Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається також працівникамз ненормованим робочим днем згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором. Конкретна їх тривалість встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей, надається працівникам згідно зі статтею 19 Закону України «Про відпустки» тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. Якщо є кілька підстав для надання цієї відпустки, її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів. Оскільки така відпустка є соціальною, її надають не за робочий, а за календарний рік, тому тривалість цієї відпустки не залежить від періоду часу, який відпрацювала особа в календарному році. А це означає, що працівник може взяти таку відпустку повної тривалості і до закінчення шестимісячного терміну роботи на підприємстві Оскільки ця відпустка є соціальною, то відкликати працівника з такої відпустки неможливо, оскільки відповідно до статті 12 Закону України «Про відпустки» відкликати працівника можна лише зі щорічної відпустки.

Згідно з листом Міністерства праці та соціальної політики від 3 березня 2007 року № 58/06/186-07 працівник не матиме права на соціальну відпустку за новим місцем роботи у календарному році, в якому за попереднім місцем роботи йому вже надавалася така відпустка або була виплачена компенсація за невикористану відпустку при звільненні.

Заміна соціальної відпустки за бажанням працівників, які мають дітей, грошовою компенсацією законодавством не передбачена. Вона може виплачуватися лише при звільненні працівника з роботи.

Відповідальність за порушення законодавства про працю щодо невиплати з/плати за час щорічної та додаткової відпустки передбачена частиною 1 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: порушення встановлених термiнiв виплати пенсiй, стипендiй, заробiтної плати, виплата їх не в повному обсязi, термiну надання посадовими особами пiдприємств, установ, органiзацiй незалежно вiд форми власностi та фiзичними особами - пiдприємцями працiвникам, у тому числi колишнiм, на їхню вимогу документiв стосовно їх трудової дiяльностi на даному пiдприємствi, в установi, органiзацiї чи у фiзичної особи - пiдприємця, необхiдних для призначення пенсiї (про стаж, заробiтну плату тощо), визначеного Законом України "Про звернення громадян", або надання зазначених документiв, що мiстять недостовiрнi данi, порушення термiну проведення атестацiї робочих мiсць за умовами працi та порядку її проведення, а також iншi порушення вимог законодавства про працю -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осiб пiдприємств, установ i органiзацiй незалежно вiд форми власностi та громадян - суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi вiд тридцяти до ста неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян (510-1700 грн.)

У випадку проведеної перевірки інспектором і виявлення порушень, роботодавцю вручається припис про усунення порушень і встановлюється термін їх усунення. За настання терміну, зазначеного в приписі, у інспектора виникає право проконтролювати його виконання. У випадку невиконання припису інспектор має право притягти роботодавця до адмінвідповідальності згідно вимог ст.. 188-6 КУпАП та накласти штраф від 50 до 100 неоподаткованих мінімумів (850 – 1700 грн.).