Роз'яснення надає головний державний інспектор відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно – правових актів Управління Держпраці в області Раїса Волошин.

 Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій», робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати крім своєї  основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) у вільний від основної роботи час.

Для роботи за сумісництвом згоди адміністрації за місцем основної роботи не   потрібно.

Обмеження на сумісництво можуть запроваджуватися керівниками державних   підприємств, установ і організацій разом з профспілковими комітетами лише щодо працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах і на роботах із  шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може призвести до наслідків, що негативно позначаться на стані їхнього здоров'я та безпеці виробництва. Обмеження також поширюються на осіб, які не досягли 18 років, та вагітних жінок.

Не мають права працювати за сумісництвом також керівники державних  підприємств, установ і організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності).

На період проведення антитерористичної операції положення Постанови КМУ від 3 квітня 1993 р. № 245 щодо тривалості роботи за сумісництвом, порядку надання відпустки та заборони роботи за сумісництвом (крім заборони, встановленої законом) не застосовуються до працівників державних підприємств, установ  і організацій, які  переміщуються з районів проведення антитерористичної операції, згідно з  Постановою КМУ № 81 від 04.03.2015.

При прийомі на роботу за сумісництвом пред'явлення трудової книжки не передбачено.

Так, згідно із постановою КМУ від 27 квітня 1993 р. № 301 «Про трудові книжки працівників» трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях за основним місцем роботи, видача її працівникові в період роботи не передбачена, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Відповідно до пункту 3 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мін'юсту та Мінфіну від 28.06.93 р. № 43 (далі - Положення), працівник, який приймається на роботу за сумісництвом на інше підприємство, в установу, організацію, повинен пред'явити власнику або уповноваженому ним органу паспорт.

При прийомі на роботу, що вимагає спеціальних знань, власник або уповноважений ним орган має право вимагати від працівника пред'явлення диплома або іншого документа про здобуту освіту чи професійну підготовку.

Згідно з пунктом 9 Положення запис в трудову книжку відомостей про роботу за сумісництвом провадиться за бажанням працівника власником або уповноваженим ним органом за місцем основної роботи.

Тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на  день  і  повного  робочого  дня  у вихідний  день.  Загальна  тривалість   роботи   за   сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати  половини  місячної  норми робочого часу.

Статтею 102(1) Кодексу законів про працю України передбачено, що працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. Під фактично виконаною роботою повинна матися на увазі робота, виконання якої відображено у відрядному наряді, або робота, виконання якої зафіксовано в табелі обліку робочого часу.

Відповідно до пункту 30 Порядку «Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. №1266 (із змінами), у разі коли на момент настання страхового випадку застрахована особа працює за сумісництвом, обчислення середньої заробітної плати здійснюється страхувальниками окремо за основним місцем роботи та за сумісництвом. Розрахунковий період у такому разі визначається за кожним місцем роботи окремо.

Страхові виплати та оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця здійснюються на підставі копії виданого в установленому порядку листка непрацездатності, засвідченої підписом керівника і скріпленої печаткою за основним місцем роботи, та довідки про середню заробітну плату за основним місцем роботи. Якщо особа працює на кількох роботах за сумісництвом, додатково додаються довідки про середню заробітну плату за місцями роботи за сумісництвом. У такому разі сумарна заробітна плата, з якої розраховуються виплати, за місяцями розрахункового періоду за основним місцем роботи та за місцем (місцями) роботи за сумісництвом не може перевищувати розміру максимальної величини бази нарахування єдиного внеску.

Відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи.

Якщо працівник працює за сумісництвом, але звільняється з основної роботи, робота за сумісництвом може стати основним місцем роботи. Оскільки робота за сумісництвом виконується на підставі трудового договору, то з працівником за його заявою розривається трудовий договір про роботу за сумісництвом і укладається новий трудовий договір про роботу на підприємстві на певній посаді шляхом видання наказу.

Якщо за основним місцем роботи у трудову книжку працівника не внесено запис про роботу за сумісництвом, то і не вноситься запис до неї і про звільнення працівника з даної роботи.

Пунктом 12 Положення визначено, що відповідальність за порушення порядку прийняття на роботу за сумісництвом відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.93 р. № 245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" та Положенням покладається на власника або уповноважений ним орган державного підприємства, установи, організації, який приймає працівника на роботу за сумісництвом.

Відповідно до ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи- підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу.

На даний час штрафна санкція, передбачена абз. 2 част. 2 ст. 265 КЗпП України (фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та податків) становить тридцятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення) - 96 000,0 грн., передбачена абз. 3 част. 2 ст. 265 КЗпП України (порушення встановлення строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі) становить трикратний розмір мінімальної заробітної плати - 9 600,0 грн., передбачена абз. 4 част. 2 ст. 265 КЗпП України (недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці) становить десятикратний розмір мінімальної заробітної плати – 32 000,0 грн., передбачена абз. 8 част. 2 ст. 265 КЗпП України (порушення інших норм трудового законодавства становить розмір мінімальної заробітної плати - 3 200,0 грн.