Олена(ім’я змінене) працювала у медичному закладі на Луганщині, але з початком повномасштабних бойових дій була змушена виїхати до селища у Кіровоградській області. Невдовзі вона знайшла роботу за сумісництвом у місцевій лікарні, громада забезпечила житлом її та неповнолітню дитину.

 Через два роки з початку повномасштабної війни Олені зателефонував керівник медичного закладу, де вона працювала до війни, і повідомив, що лікарня на даний час облаштувалася в одному з міст Полтавської області і її запрошують повернутися до роботи. Олена не погодилася на переїзд в іншу область оскільки їй пояснили, що житло вона повинна шукати самостійно. Після чого її повідомили, що з нею призупинили трудовий договір.

Чи правомірно це, жінка запитала в інспектора Управління інспекційної діяльності у Кіровоградській області.

Фахівець пояснила, що призупинення дії трудового договору — це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв’язку зі збройною агресією проти України. Це виключає можливість обох виконувати обов’язки, передбачені трудовим договором. А в ситуації Олени, роботодавець може їй запропонувати виконувати обов’язки, передбачені трудовим договором.

Згодом Олена зателефонувала посадовцю Держпраці та повідомила, що за допомогою наданого роз’яснення, роботодавець скасував наказ про призупинення дії трудового договору. Згодом її попередили про зміни істотних умов праці і  звільнили у зв’язку з відмовою від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці. При звільненні виплатили вихідну допомогу у розмірі середнього місячного, виплата якої передбачена статтею 44 КЗпП України.