Роз’яснення надає головний спеціаліст з питань виявлення та запобігання корупції Управління Держпраці в області Ангеліна Мусієнко.

 Корупція – це правопорушення, яке полягає у використанні посадовими особами свого службового становища й своїх службових повноважень для особистого збагачення. Корупцією є дії посадової особи, яка приймає, випрошує або вимагає винагороди, або дії представника приватного бізнесу (чи просто громадянина), який пропонує винагороду з метою порушити чи обминути закон з метою отримання переваг або особистої вигоди. Корупція є процесом, в який залучені як мінімум дві сторони.

Корупція як явище, не є надбанням сучасності. Ще з часів появи перших держав корупція є породженням соціуму і відносин у ньому. Корупція як глобальне явище притаманне усім країнам, незалежно від політичного устрою і рівня економічного розвитку. Очевидно, корупція є проблемою не лише українською, а й світовою. Над її вирішенням працюють такі поважні міжнародні організації, як ООН, Європейський парламент, Організація безпеки та співтовариства в Європі тощо.

  Складність подолання корупції полягає у тому, що її наслідки зумовлені такими факторами мотивації особи як бажання багатства і влади. Прикметно, що корупційне середовище володіє високою здатністю до самоорганізації та стійкого самозбереження. Небезпека цього явища полягає в тому, що це явище викликає у суспільства «звикання», у населення формується ставлення до нього не як до аномалії, а як до «норми життя».

Негативна сила корупції проявляється у падінні авторитету країни, органів державної влади, падінні моральних цінностей у суспільстві, у проникненні кримінальної складової у державно-управлінські та суспільні

відносини.

  Корупція підриває економічні основи держави, блокує надходження іноземних інвестицій, приводить до «тінізації» економіки, тощо.

Необхідно розуміти, що будь-яке явище має свої причини та наслідки.

Наслідки причин політичної корупції проявляються в тому, що вона змінює сутність політичної влади, знижує рівень її легітимності як всередині держави, так і на міжнародній арені, порушує принципи її формування і функціонування, демократичні засади суспільства і держави, підриває політичну систему, тощо. При високому рівні корумпованості державних органів корупція стає системним елементом державного управління.

Корупція в сучасній Україні досить поширена на всіх рівнях державної і місцевої влади, що є вкрай небезпечно.

У випадках, коли корупція зустрічається рідко, то її відносно легко виявити, притягнути до відповідальності винних осіб та запобігти поширенню. А от коли корупція набуває широкого поширення, її важче контролювати і, відповідно, боротися.

Наступною ознакою корупції є те, що здебільшого вона є латентною, тобто прихованою. Це зумовлено тим, що зазвичай корупція є взаємовигідною, кожен із суб’єктів корупції має конкретну особисту зацікавленість. Як показує практика, корупцію нелегко виявити, важко розслідувати і ще складніше притягти до відповідальності винних осіб.

Корупційні правопорушення, як й інші види посягань, обумовлює ціла система причин та умов.

 Основні причини виникнення корупції в Україні можна умовно поділити на наступні:

– політичні: пов’язані з можливістю використовувати надані повноваження для задоволення приватних інтересів;

– економічні: з огляду на можливість використання державними службовцями їх повноважень у сфері управління економікою;

– правові: неефективна система антикорупційних засобів та недосконале законодавство у сфері протидії корупції;

– організаційно-управлінські: пов’язуються з можливістю посадовими особами прийняття рішень на свій розсуд, масове заміщення посад державних службовців шляхом використання особистих зв’язків;

– соціально-психологічні: низька громадянська свідомість, менталітет, що деформується усвідомленням можливості без зайвих зусиль та втрати часу вирішити будь-яке питання тощо;

– економічні: складна економічна ситуація в країні, низький рівень заробітної плати.

 До основних політичних причин корупції можна віднести загальну нестабільність політичної влади, недостатню вираженість і твердість політичної волі в сфері протидії корупції.

Серед основних політичних чинників, які сприяють формуванню та розвитку корупції, можна визначити:

– низький рівень правової культури суспільства, його невідповідність досягнутому формальному рівню демократії та громадянського суспільства;  

 – надмірне й активне втручання держави в економіку та приватне життя громадян, що призводить до послаблення ринкових регуляторних механізмів, підміни їх жорстким нормативним регулюванням держави, а також до ерозії основ громадянського суспільства. Держава (в особі уповноважених органів) часто прагне розширити сферу свого контролю, що обумовлює збільшення обсягу повноважень і сфери «відповідальності» публічних посадових осіб;

– непрозорість системи державного управління, процесів розробки та прийняття рішень на національному, регіональному й місцевому рівнях. За таких умов корупція стає елементом правової системи. Більше того, корупційні діяння стають невід’ємною сполучною ланкою між етапами процесів розробки та прийняття рішень.

Безумовно, політичні причини корупції є одними з найпомітніших.

 Серед економічних причин корупції насамперед необхідно виділити нестабільність економіки країни, нерозвиненість грошово-фінансової системи, відсутність прозорих механізмів роздержавлення власності та проведення тендерів для державних закупівель, несприятливий інвестиційний клімат.

Правові (юридичні) причини корупції пов’язані із недоліками законодавства, що має регулювати розв’язання політичних, економічних, соціальних, організаційно- управлінських проблем запобігання корупції та корупційним діянням, внаслідок чого правова база є недостатньою для:

- ефективної протидії зловживанням чиновництва, зберігає його зверхність над населенням, надмірну закритість, не сприяє створенню чіткої системи контролю за діяльністю службовців, надійному адміністративно-правовому захисту особи від свавілля державних органів та посадових осіб;  

 - незнання або нерозуміння законів населенням, що дозволяє посадовим особам довільно перешкоджати здійсненню бюрократичних процедур або завищувати належні виплати;

- недостатня врегульованість відповідальності за вчинення різних корупційних діянь;

- прогалини, двозначність та нечіткість законодавства;

- недосконалість системи декларування доходів державних службовців, тощо.   

Соціальними причинами корупції прийнято вважати слабкість громадянського суспільства, яке не повною мірою усвідомлює шкоду корупції або не в змозі протистояти зацікавленій в корупції меншості. Своєю чергою державні службовці, які найчастіше виступають одним із суб’єктів корупційних діянь, певною мірою можуть бути деморалізовані низьким рівнем зарплати, відсутністю кар’єрних перспектив за наявності професійних досягнень, низькою управлінською культурою, нечіткою організацією контролю і недосконалістю процедур прийняття рішень і звітності за виконану роботу. За такого стану справ вони вдаються до корупції як компенсації за недоліки, обмеження і незручності, пов’язані з проходженням ними державної служби, внаслідок чого формується звичка.

 Соціально - психологічними причинами корупції можуть бути відсутність морального бар’єру для припинення або відмови від корупційних дій. Важливу особливість соціально-психологічного клімату, що сприяє процвітанню корупції, є так званий подвійний моральний стандарт. Тобто, з одного боку, корупція, особливо у владних структурах, вважається суспільством абсолютно неприйнятною та недопустимою. З іншого боку, низова корупція оцінюється як цілком допустима. Для пересічних громадян є звичним «дякувати» за вирішення побутових питань і на жаль, здебільшого це сприймається як норма.

Сьогодні багато хто просто не уявляє будь-яку діяльність без підкупу когось і, отже, не чинить опору здирництву. Доречно буде зазначити, що майже кожний п’ятий громадянин України основною причиною корупції вважає моральний занепад суспільства, який породжує апатію, песимізм, падіння довіри до влади та інші негативні емоції. Соціологічні дослідження свідчать, що значна частина громадян України не оцінює корупцію негативно і вважає для себе за можливе за допомогою корумпованих відносин (давання хабарів, використання службових можливостей родичів, друзів, знайомих, які перебувають на державній службі тощо) вирішувати особисті питання. За деякими опитуваннями, приблизно 75% жителів України переконані, що для позитивного вирішення питань у державних органах потрібно обов’язково давати хабарі.

   Хоча наша держава не є лідером боротьби з корупцією, проте з кожним роком зміцнює свої позиції у даному напрямку.

Важливим способом протидії корупції є забезпечення належної законодавчої бази в Україні. Нині в Україні у сфері запобігання, протидії, розслідування корупції зроблено не мало, а саме – прийнято антикорупційний закон та низку інших нормативних актів антикорупційного спрямування, розроблено спеціальну антикорупційну програму, на вищому політичному рівні держави проголошено курс на подолання корупції тощо. Найбільш ефективний шлях запобігання корупції – це усунення причин і умов, які її породжують та сприяють її існуванню. Для цього необхідно постійно підвищувати престиж служби, зміцнювати мотивацію у вигляді матеріальної зацікавленості, належного матеріально-технічного, соціального та правового забезпечення, і водночас посилити відповідальність за вчинення корупційних правопорушень.